Високопреподобному Отцю
Дмитру Григораку, ЧСВВ
Апостольському Адміністратору
Бучацької Єпархії УГКЦ

Згідно з кан. 999 § 1 ККСЦ звертаюся до Високопреподобного Отця з проханням про відкликання свого Декрету від 21.09.2007 року № 693/07 як такого, що виданий з порушеннями норм канонічного права і завдає мені, як колишньому Єпископу Бучацької єпархії, великої моральної шкоди. Також, оскільки Ваш вище згаданий декрет був окремою постановою від 21.09.2007 року вих. 694/07 К поданий до відома настоятелям і адміністраторам Бучацької єпархії, прошу, після отримання цього мого звернення подати до публічного відома, що внаслідок мого даного звернення до Вас і на підставі кан. 1000 § 1 ККСЦ потрібно зупинити виконання Вашого Декрету від 21.09.2007 № 693/07, а після прийняття Вами рішення про відкликання Вашого Декрету від 21.09.2007 року № 693/07, оприлюднити нове Ваше рішення і публічно перепросити мене за завдані моральні збитки, спричинені виданням Вами декрету, що суперечить нормам канонічного права. У випадку, якщо впродовж передбаченого  в кан. 1001 § 2 п. 1 ККСЦ терміну Вами не буде ухвалене рішення про відкликання Вашого Декрету від 21.09.2007 № 693/07, я змушений буду внести рекурс до Апостольського Престолу і додатково вимагатиму від Вас відшкодування моральних збитків, завданих мені виданням протиправного декрету.

У Декреті від 21.09.2007 № 693/07 Ви стверджуєте, що при виданні декретів від 12.05.2005 року вих. 052/05 К та від 18.05.2005 вих. 083/05 К мною були порушені норми кан. 1486 § 1 -2 ККСЦ, тобто, що обвинувачений не знав про обвинувачення і докази, які йому висунуті, або що не викликався на усну дискусію чи був позбавлений права на захист. Насправді стверджувати так - це говорити неправду. Адже з матеріалів справи виникає, що саме обвинувачений о. Григорій Канак ці норми якнайбільше порушував і робив все, щоб перешкодити і завадити їх застосуванню. Про це він сам зізнається у своєму проханні від 06.09.2007, коли пише: "... мені жодного рішення не вручалось власноручно і я письмово не підтверджував власноручним підписом про отримання якогось рішення чи декрету". Згідно з цим твердженням обвинувачений вважає, що якщо він власноручно не підписав жодного документу про його отримання, то це означає, що він їх не отримував. Насправді, обвинувачений зайняв позицію, щоб жодні рішення або декрети не були йому вручені. Взяти хоча б до уваги карне попередження від 06.03.2004 року № 022/04 К, на якому стоїть анотація декана о. Дмитра Подоби від 08.03.2004 року: "о. Григорій Канак з карним попередженням ознайомлений, але його не прийняв". Далі Декрет про накладення суспензи на петента від 12.05.2005 року № 052/05 К, на якому стоїть анотація підписана о. віце-канцлером Віктором Двикалюком і о. Олегом Черваком про те, що вони 17.05.2005 року о 9.00 годині в храмі Непорочного Зачаття м. Чорткова вручили даний декрет о. Григорію Канаку і що він прийняти декрет відмовився, натомість наказав людям виштовхати отців з церкви. В матеріалах справи є чимало документів, які свідчать про те, що обвинувачений викликався до канцелярії Бучацької єпархії на розмову з єпархіальним єпископом, проте на жоден з них не відповів, а коли йому намагалися вручити декрети єпархіального єпископа, чинив спротив і не приймав. Тому стверджувати, що обвинувачений не був повідомлений про обвинувачення (кан. 1486 § 1 п. 1 ККСЦ) або що був позбавлений можливості особистої зустрічі, розмови, спілкування чи дискусії з Ієрархом (кан. 1486 § 1 п. 2 ККСЦ) - це ніщо інше як заперечувати очевидні, незаперечні і неспростовні факти. В численних напоумленнях, попередженнях і декретах, які спрямовувалися на адресу о. Григорія Канака завжди подавалися правові і фактичні підстави, на яких ці правові акти грунтуються (кан. 1486 § 1 п. 3 ККСЦ).

Усні дискусії між мною і обвинуваченим в присутності промотора справедливості (який був би призначений спеціально для цього випадку) неодмінно відбулися б, якби петент не перешкоджав в отриманні моїх напоумлень, карного попередження і інших правових документів. Обвинувачений не може скаржитися на те, що щось заважало або перешкоджало йому у захисті його законних прав. Якби він звернувся до мене і попросив про надання йому допомоги в захисті і відстоюванні його законних прав, то це поза всяким сумнівом було б йому надано. Проте таких звернень від обвинуваченого не надходило. Усної дискусії зі мною обвинувачений не бажав і всіляко уникав через те, що став на шлях публічної і вікритої непокори та бунту проти єпархіального єпископа і саботажу його законних рішень. Верхом цинізму є також твердження про те, що обвинувачений не отримав фактів і підстав свого обвинувачення. Адже ці факти і правові підстави були викладені не тільки в тих документах, які він брутально не приймав і відкидав у присутності посадових осіб Бучацької єпархії, але ці факти були і є публічними, відкритими і неприхованими:

-         публічне розпалювання бунту і ненависті проти власного єпархіального єпископа;
-         підбурювання вірних до непослуху єпархіальному єпископу;
-         незгадування імені єпархіального єпископа в літургії;
-         блокування парафіянами петента приміщення єпархіального управління та побиття працівників єпархіального управління;
-         самовільне захоплення петентом парафії і узурпація влади настоятеля;
-         самовільне освячення церкви на Синяково у м.Чортові та каплиці в с. Росохачі;
-         без благословення єпископа займався екзорцизмом;
-         здійснення священнодій після накладення на нього суспензи тощо.

Що стосується питання про доведення до відома рішень єпархіального єпископа обвинуваченому, то після видання такого рішення у формі напоумлення, декрету чи попередження урядовим обов'язком канцлера чи  віце-канцлера є у передбачений правом спосіб довести такі рішення до відома адресата декрету. На це непотрібно окремого доручення єпархіального єпископа, адже це входить до переліку службових обов'язків цих посадових осіб. Щоб не бути голослівним, зацитую відповідну правову норму: " У єпархіальній курії має бути поставлений канцлер, яким повинен бути пресвітер або диякон. Головним обов'язком його [...] є турбота про складання і відправлення актів курії та зберігання їх в архіві єпархіальної курії" (кан. 252 § 1). Тому відправлення актів єпархіального єпископа адресатам, тобто доведення їх до відома осіб, яких вони стосуються - це те доручення і обов'язок, який накладає на них Кодекс Канонів Східних Церков, через те окремого доручення з боку єпархіального єпископа вони не потребують. Призначені мною канцлер і віце-канцлер виконували свої посадові обов'язки, надсилаючи правові акти єпархіального єпископа поштою.  Єпархіальний єпископ також може уповноважити іншу посадову особу єпархії довести до відома правовий акт єпископа, наприклад декана, настоятеля сусідньої парафії тощо. При цьому таке доручення може бути видане як в письмовій, так і усній формі. Обидві форми видання такого доручення є дійсними. Як доказ видання такого доручення і самого факту повідомлення слугує запис про здійснення повідомлення посадовою особою, що його здійснювала. Обвинувачений відмовлявся приймати правові акти, які доводилися йому до відома посадовими особами єпархії, які діяли за моїм дорученням, про що свідчать відповідні записи і підписи на цих документах. Обвинувачений публічно зневажав цих людей, зокрема наказував парафіянам виганяти моїх делегатів за двері. Заперечувати і ставити під сумнів дійсність таких доручень і самого факту доведення до відома, коли на документі, який доводився до відома, вказані імені і прізвища посадових осіб, які доводили до відома, а також обставини, за якими воно здійснювалося, що підтверджене підписами цих осіб - це заперечувати очевидне. Так можна все поставити під сумнів.

Наступна правова норма, на яку Ви посилається у декреті від 21.09.2007 вих. 693/07 і на на підставі якої стверджуєте неправосильність моїх декретів від 12.05.2005 року вих. 052/05 К та від 18.05.2005 вих. 083/05 К - це кан. 1303 § 1-2 ККСЦ. Ви стверджуєте, що на підставі кан. 1303 § 1 п. 7 ККСЦ  вирок є вражений вадою непоправної неправосильності, коли обвинуваченому відмовлено у праві на захист і що скарга про недійсність такого вироку може бути подана у формі застереження завжди, а перед суддею, який виніс вирок - протягом 10 років від дня оголошення вироку. Невже Ви не розумієте, що ця правова норма (навіть з самого її звучання) стосується виключно судових актів, натомість видані мною декрети, неправосильність яких була Вами стверджена - це адміністративні декрети? Невже Ви не розумієте, що по відношенню до судових актів діють одні правові норми, а по відношенню до адміністративних актів - інші? Невже Ви не розмуієте, що природа кожного правового акту інша: одна є природа адміністративних актів, а інша - судових? Те, що можна застосовувати по відношенню до судових актів, не можна цього робити по відношенню до адміністративних актів? Оскарження судових актів називається апеляцією, а оскарження адміністративних актів називається ієрархічним рекурсом. І якщо на скаргу про недійсність вироку найвищий законодавець у зацитованому Вами каноні відводить термін до 10 років, то на оскарження адміністративного акту шляхом внесення ієрархічного рекурсу відводить присікальний термін 15 корисних днів. Невже Ви не розумієте, що адміністративні акти в Церкві не підлягають судовому контролю, а тільки підлягають перевірці у формі т.зв. ієрархічного рекурсу, про який мова йде в кан. 996 - 1006 ККСЦ?

Ще інше звинувачення вбік моїх декретів - це те, що спосіб покарання був обраний не шляхом карного процесу, а за допомогою позасудового декрету, тобто адміністративної процедури. Це також мало б бути свідоцтвом неправосильності декретів. Натомість, на підставі кан. 1402 § 2 ККСЦ накладення кари може відбуватися не тільки шляхом судової, але і адміністративної процедури (позасудовим декретом). Згідно з вище поданою нормою адміністративну процедуру можна застосувати: коли застосуванню судової процедури заважають поважні причини (наприклад, відсутність суду, відсутність кваліфікованих правників тощо) та існують певні докази щодо злочину. Рішення щодо вибору процедури накладення кари ухвалює єпархіальний єпископ (див. кан. 1402 § 2 ККСЦ). 

Наостанок повернімося ще раз до питання про те, чи мав право обвинувачений просити про ствердження неправосильності (недійсності) декретів про його покарання , які були видані мною понад два роки тому? У своєму Декреті Ви, посилаючись на норми про судочинство, стверджуєте, що мав і відводите на це чи то 10 років, чи завжди. Натомість я, посилаючись на норми кан. 1487 § 1 і 999 § 1 ККСЦ про оскарження адміністративних актів, стверджую, що обвинувачений такого права однозначно не мав. Кодекс Канонів Східних Церков дає на це право впродовж присікального терміну 15 корисних днів. Що означає поняття присікальний термін? Він означає, що особа, яка не скористалася наданим їй правом упродовж визначеного терміну, втрачає це право безповоротно. Що міг зробити петент в сьогоднішній ситуації? Він мав право тільки на прохання про зняття з нього суспензи і малої екскомуніки. Але він цього не зробив, оскільки в такому випадку необхідно було б покаятися і визнати свої гріхи та правопорушення. Обвинувачений, натомість, попросив Вас ствердити неправосильність актів єпархіального єпископа, якими його покарано за публічні і привселюдні церковні злочини, тим самим даючи свідоцтво того, що й надалі перебуває в стані нерозкаяності і бунту. Тому я маю дуже великий сумнів щодо слів, які я вичитав у Вашому Декреті про те, що свящ. Канак Григорій готовий подбати про виправлення скандалу і шкоди. Особисто я йому цього щиро бажаю, проте це повинно відбутися не всупереч, а згідно з правовими нормами Церкви. Тому як перший крок у правовому вирішенні даного питання прошу відкликати Ваш протиправний Декрет від 21.09.2007 року № 693/07 і довести це до відома тих, кому він був оголошений. Як другий крок, необхідно, щоб Ви як новий Пастир єпархії напоумили о. Григорія Канака визнати свої злочини і публічно покаятися. Якщо Вам це вдасться, я Вас особисто привітаю з успіхом. Якщо ж ні, то церковні кари і існують для того, щоб допомогти людині це зробити. Тільки таким чином можна говорити про справжнє відновлення миру і спокою в єпархії. Мир і спокій не можна запроваджувати на неправді, замиканні очей на церковні злочини, грубому порушенні церковного права і образі.

З повагою та моїм Архієрейським благословенням:

† Владика Іриней Білик, ЧСВВ