В п’яту неділю Великого посту владика Іриней очолив Літургію для Українських Заробітчан в Папській Базиліці Святого Павла за мурами. З Владикою співслужили о.Ігор Горішний з Неаполітанського деканату та о.Петро Венгрин ЧСВВ з Генерального дому Отців Василіян в Римі та український студент свіченосиць Антон Стецько. Літургію возвеличив хор, який приїхав з о.Ігором.

З отцем Ігором прибули наші заробітчани з його спільнот з м.Аверса та Фраттамаджоре. До них приєднались наші заробітчани з Риму.

Владика привітав українських прочан, які прибули в п’яту неділю Великого Посту, в цей святий Ювілейний рік до цієї одної з чотирьох Папських базилік - величної базиліки святого Павла за мурами, яка зберігає пам’ять про великого апостола, який сам пережив вигнання, переслідування, самотність, але водночас став свідком сили Божої благодаті.

Владика наголосив, що: «Сьогодні, дорогі в Христі, пройшовши через Святі Двері, які відкриваються кожних 25 років і виконавши приписані умови, зможете одержати Повний Відпуст, який можете жертвувати за наших полеглих захисників і захисниць та за померлих Ваших рідних, щоб через їх заступництво випросити в Господа ласку Перемоги над людиноненависницьким ворогом, московською апокаліптичною бестією.

Дорогі в Христі, ви зібралися тут в більшості як українські жінки-молитовниці, як доньки українського народу, розсіяні по світі, які носять у серці біль за рідну землю, любов до своєї родини та надію на кращий завтрашній день. Ви, наші заробітчанки, жінки трудівниці, стали опорою багатьом сім’ям, Церкві та самій Україні.

Сьогодні, дорогі в Христі, в п’яту неділю Великого Посту, Господь говорить до нас через Своє Євангеліє, яке залишив нам Спаситель у святому Євангелії від Марка. Це слова про служіння та жертовність, а також про шлях до успіху, який не завжди є таким, на який ми сподіваємось.

Євангелист Марко описує, як Ісус, разом із учнями, йшов до Єрусалиму, і Він виявив готовність зустріти все, що на Нього чекало. Його слова до учнів є дуже важливими: «Син Людський прийшов не на те, щоб йому служити, лише щоб служити й віддати своє життя як викуп за багатьох». (Мк 10,45).

Ці слова особливо актуальні для нас сьогодні, на четвертому році повномасштабного вторгнення московського окупанта в нашу Батьківщину, саме жінки стали тихими героїнями війни:

– ті, що залишилися в Україні і тримають тил,
– ті, що на передовій як захисниці, волонтерки, медикині.
– ті, що тут, на чужині, щоденною працею підтримують свої сім’ї, моляться за мир, зберігають гідність, мову, віру, нашу культуру і традиції.

Ви, дорогі в Христі, жінки віри, як Пресвята Богородиця, Яка стояла під хрестом. Ваша молитва має силу. Ваша вірність є свідченням. Ваші сльози не є марними перед Богом.

Саме тому цей уривок з Євангелія, який ми сьогодні чуємо, є особливо важливим для нас. Ісус говорить про жертву та служіння, і Він вказує нам, що шлях до істинної величі не полягає в тому, щоб бути великим перед людьми, а в тому, щоб служити іншим.

Ісус запитує своїх учнів: «Чи можете пити чашу, яку я п'ю?» (Мк 10,38). Ця чаша – це чаша страждань, чаша терпіння і жертовності. І це питання ставить перед нами виклик, чи готові ми, як віруючі, прийняти цей шлях. Шлях служіння та жертовності — це не легкий шлях, і часто ми хочемо уникнути випробувань, яких цей шлях вимагає. Але саме через ці випробування ми можемо пережити найбільше зростання у нашій вірі.

Ісус, дорогі в Христі, показує нам, що істинне служіння полягає в любові, яка не шукає вигоди, але віддається безкорисливо. Це є шлях, яким повинні йти ми всі, зокрема й ви, дорогі сестри, які щодня працюєте і жертвуєтеся заради своїх сімей та батьківщини. Ваша праця в Італії — це теж служіння, ваша жертовність, ваші страждання - це частина цього великого шляху, який вказав нам Ісус.

Сьогодні ми з вами переживаємо цей час Великого Посту. Цей час — це не лише час покаяння, але й час, коли ми маємо шанс заглянути в глибину нашого серця і запитати себе: «Чи я готова служити так, як служив Христос? Чи я готова віддати себе заради інших, навіть якщо це буде важко?». Ісус запрошує нас слідувати за Ним через терни і страждання, не шукаючи шляхів легших, але шукаючи шляху істинної любові та служіння.

Дорогі в Христі, ми часто шукаємо значення у своєму житті через призму того, що дає світ. Але істинне значення нашого життя знайдемо, коли ми будемо служити одне одному з відкритим серцем, як служив Христос. І навіть у цих тяжких обставинах, навіть у ці важкі часи війни, пам’ятаймо, що Бог не залишить нас і завжди буде з нами, даючи силу і підтримку.

Дорогі в Христі, тут, де спочиває святий Павло, ми чуємо від нього також слово надії. Він повчає: «Нас тиснуть звідусіль, але ми не пригноблені; ми в труднощах, та ми не втрачаємо надії; нас гонять, та ми не покинуті; ми повалені, та не знищені» (2 Кор 4, 8-9).

Хіба це не про нас, не про Україну? Ми зранені — але стоїмо. Нас атакують — але не здаємось. Бо Бог із нами. А Його любов сильніша за будь-яке зло.

Дорогі в Христі, нехай цей п’ятий тиждень Великого посту стане для нас часом оновлення і близькості до Бога за прикладом преподобної Марії Єгипетської, яку наша церква згадує в 5-ту неділю Великого Посту.

Вона проживала життя, в якому не було місця для Бога. Але у ній ми бачимо торжество її людського відчайдушного крику про допомогу і перемогу. Божою ласкою вона навернулася і віддалилася до пустині, де провела усе своє життя в повному усамітненні, молитві і пості, що перетворило її у праведницю.

Дорогі в Христі, Нехай Пресвята Богородиця - Мати, Яка була біженкою в Єгипті разом з малим Ісусом, Вона була під хрестом і бачила страждання Свого Сина. Але Вона не втрачала надії. І на третій день прийшов світанок воскресіння.

Так буде і з Україною. Ми переживаємо свою Голгофу. А через ваше молитовне серце прийде перемога, мир і воскресіння та відродження нашої Батьківщини. – прийде наш Великдень, - завершив своє слово владика Іриней.
На завершення Владика освятив всі предмети релігійного вжитку та вручив всім присутнім пам’ятні ікони «спасіння люду Римського». Прозвучала молитва за Україну та в наміренні Святішого Отця, щоб отримати відпуст Повний.