ВАТИКАНСЬКА ГАЗЕТА «L'OSSERVATORE ROMANO» ПРО СТАЛІНСЬКІ ЗЛОЧИНИВатиканська газета «L'Osservatore Romano» від 27.04.2012 року присвятила цілу полосу публікацій необхідності збереження народами своєї історичної пам'яті і правдивого погляду на минуле заради того, щоб бути глибоко вкоріненими в реальності і з надією дивитися в майбутнє. У статті під назвою «У пошуках критичної пам'яті» зазначається, що в сучасній Росії після падіння комуністичного режиму не відбулося «ясного і рішучого засудження радянського періоду», що стало перешкодою для розуміння сьогодення і майбутнього. Підкреслюється, що «історична амнезія» в Росії існувала з 1917 р. і з плином часу набула характеру призвичаєння. Крім того, звертається увага, що в Радянському Союзі існувала «демонізація» зв'язку з минулим, або навпаки, «реінтерпретація» деяких подій в ключі домінуючої ідеології, як наприклад перегляд особистості царя Івана Грозного в сталінський період. Ватиканське видання зазначає, що російський дисидент Олександр Солженіцин зрозумів, що «більшовицька диктатура мала серед своїх головних цілей руйнування самосвідомості народу і таким чином його здатності до опору».
Важкі питання. Чи можна вступити в контакт з померлими рідними?Відповідь:
Ще в Старому Завіті ми зустрічаємо зовсім ясне заперечення на будь-які контакти з померлими. Вони перебувають або в Раю, або в Чистилищі, або в пеклі. З тими, хто знаходиться в пеклі, неможлива абсолютно ніяка комунікація і якщо хтось говорить про феномени спілкування з тими, хто знаходиться в пеклі, то мова йде про обман психіки, або про обман диявола. Ті, хто знаходяться в Чистилищі, можуть за допустом Бога мати спілкування зі своїми близькими, але тільки для того, щоб просити у них молитов і заупокійних Літургій.
ВАЖКЕ ПИТАННЯ: ХТО ВСТАНОВЛЮЄ ДЕНЬ НАШОЇ СМЕРТІ?ПИТАННЯ:
26 років, жага до життя і все життя попереду: чому він помер? Хто встановлює день нашої смерті? Чи справедливо, що деякі можуть жити довго, а деякі - ні? Він міг би мати дітей і реалізувати стільки ідей! Невже ми повинні думати, що смерть - це нагорода, тому що зараз він - у Вічному житті? І якщо життя - дар Божий, чому смерть забирає цей дар? Чи бачать нас наші близькі, які померли? Чи страждають від того, що ми страждаємо? Чи шкодує мій приятель, що він прожив так мало? БЕЗ МОЛИТВИ МИ РИЗИКУЄМО ЗАДИХНУТИСЯ СЕРЕД ТИСЯЧІ ПОВСЯКДЕННИХ СПРАВПід час загальної аудієнції у середу 25 квітня 2012 р., яка зібрала на площі святого Петра у Ватикані біля п'ятдесят тисяч прочан, Папа Венедикт ХVІ розмірковував про пастирство милосердя для потребуючих в першій християнській громаді Єрусалиму. Але Папа наголосив, що без щоденної молитви наші зусилля будуть марні і настійно закликав робити кожен крок у нашому житті з молитвою перед Богом, не протиставляючи діла милосердя молитві. Папа наголосив, що без щоденної молитви наша діяльність зводиться до звичайної суєти. Він окремо зупинився на служінні потребуючим у першій християнській громаді Єрусалиму, як це описано в книзі Діянь Апостолів (Ді 6, 1-7) , як Христові учні перед обличчям дедалі зростаючих обов’язків служіння найбільш потребуючим, убогим, вдовам вирішили вибрати сімох чоловіків на дияконів, які б безпосередньо зайнялись ділами милосердя, щоб Апостоли могли більше посвятитись молитві та звіщенню Євангелія. Таким чином підкреслюється глибоке поєднання молитви та суспільного служіння.
СЬОМА РІЧНИЦЯ СЛУЖІННЯ ПАПИ ВЕНЕДИКТА XVI  «Annuntio vobis gaudium magnum; habemus Papam» (Звіщаю вам велику радість: маємо Папу) – сім років тому, 19 квітня 2005 року, цими словами, виголошеними з центральної лоджії базиліки Святого Петра у Ватикані, кардинал-протодиякон Хорхе Артуро Медіна Естевес розпочав традиційне оголошення, повідомляючи всьому світу рішення конклаву про те, що кардинали обрали 264-го Наступника святого Петра, яким став кардинал Йозеф Ратцінгер, взявши ім’я Венедикта XVI. |
